Інститут слідчого судді за новим Кримінальним процесуальним кодексом України

Інститут слідчого судді за новим Кримінальним процесуальним

кодексом України

за матеріалами конференції суддів Апеляційного суду Черкаської області та загальних місцевих судів Черкаської області, м. Чорнобай, 19 жовтня 2012 року 

Автор: Іваненко Ігор Володимирович,

заступник голови Черкаського районного суду

Черкаської області, слідчий суддя,

 кандидат юридичних наук, доцент

З 19 листопада 2012 року набирає чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК), ухвалений Верховною Радою України 13 квітня 2012 року.

Як науковці, так і юристи-практики однозначно сходяться на думці, що цей нормативно-правовий акт докорінно змінює всю сукупність правовідносин, які складаються між суспільством в особі окремих органів системи кримінальної юстиції, а також в особі суду, й особою, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за вчинення злочину чи кримінального проступку. Новий КПК системно реформує кримінальний процес, починаючи з його понятійного апарату й закінчуючи правовою регламентацією окремих його інститутів. Уводяться багато новацій: відсутність процедури порушення кримінальної справи, скасування інституту додаткового розслідування кримінальної справи. Принципово іншими стають підходи до процедури оцінки доказів винуватості особи й інше.

Однією з новацій нового КПК також є суттєве розширення функції суду щодо контролю за дотриманням прав і свобод сторін кримінального провадження під час досудового розслідування, а також запровадження з цією метою інституту слідчого судді, як особи, яка спеціально уповноважується на здійснення такого контролю.

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року з численними змінами та доповненнями функцію контролю за дотриманням прав сторін кримінального провадження під час досудового слідства здебільшого покладав на органи прокуратури. Саме прокурори мали за законом левову частку повноважень здійснювати нагляд за законністю ведення досудового слідства в цілому та вчинення окремих слідчих дій зокрема.

Зі здобуттям Україною незалежності нагальною для свого впровадження у законодавство стала тенденція застосування судового контролю за веденням досудового слідства, й віддання на вирішення виключно суду питань, які  стосуються обмеження прав і свобод особи під час досудового слідства. Наслідками цього стали зміни до Кримінально-процесуального кодексу 1960 року щодо надання можливості особі оскаржити у судовому порядку постанову про порушення кримінальної справи; щодо надання дозволу на проведення обшуку у житлі особи виключно судом, а також щодо вирішення виключно судом питання про застосування до особи запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Втім, головну роль у контролі за дотриманням законності в ході досудового слідства продовжувала відігравати прокуратура як орган, який був останньою інстанцією, куди певна особа могла звернутися зі скаргою на дії слідчого стосовно більшості аспектів ведення досудового слідства, а судовий контроль з цих питань міг здійснюватися лише з часу надходження кримінальної справи на розгляд до суду.

Новий КПК України істотно змінює цю ситуацію й забезпечує значне розширення функції судового контролю за досудовим розслідуванням, а саме:

-      забезпечує можливість оскарження безпосередньо до суду окремих рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора в ході досудового розслідування;

-      встановлює майже повну монополію суду щодо вирішення питань про обмеження прав і свобод особи в ході досудового розслідування;  

-      розширює повноваження суду щодо надання дозволів на вчинення окремих слідчих дій;

-      наділяє суд деякою мірою наглядовими функціями в питанні оцінки законності затримання особи та тримання її під вартою.

Ключовою й абсолютно новою для вітчизняного кримінального процесуального законодавства фігурою, яка уповноважується новим законом на здійснення зазначених вище функцій, є фігура слідчого судді. Власне, слідчі судді як спеціальні суб’єкти з тим чи іншим спектром процесуальних повноважень існують в правових системах багатьох країн світу, зокрема Італії, Франції, Німеччини, Литви, Латвії, Молдови. В деяких країнах навіть є тенденції щодо недоцільності виокремлення слідчого судді як спеціального суб’єкта, оскільки ці функції має здійснювати будь-який суддя, якому на розгляд в загальному порядку надходять відповідні клопотання чи скарги, розгляд яких на даний час віднесений до компетенції слідчого судді.  Цілком імовірною є поява інституту слідчого судді в кримінальному процесуальному законодавстві й інших країн, зокрема Російської Федерації.   

         Інститут слідчого судді й питання його впровадження у вітчизняне законодавство були предметом наукових досліджень й багатьох вітчизняних вчених, зокрема Ю. М. Грошевого, В. Т. Маляренка, В. Д. Бринцева,                           Ю. П. Аленіна, Ю. В. Скрипіної, А. Р. Туманянц та інших, які системно і послідовно відстоювали позицію необхідності впровадження дієвого судового контролю за дотриманням прав особи під час досудового розслідування. З огляду на це, можна констатувати, що інститут слідчого судді є одним з найбільш ретельно і детально регламентованих інститутів в системі нового КПК України, хоча проблемних питань залишається також багато, особливо щодо практичного застосування окремих положень закону в цій сфері.

Отже, новий КПК дає наступне визначення поняття слідчого судді. Це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя.

З цього визначення можливо зробити висновок про те, що слідчим суддею може виступати виключно суддя загального місцевого суду першої інстанції, й лише щодо вирішення питань, пов’язаних з проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, слідчим суддею за посадою виступає голова відповідного апеляційного суду, який може повністю чи частково делегувати своїх повноваження іншому судді цього суду шляхом ухвалення відповідного розпорядження.

Щодо порядку набуття статусу слідчого судді певним суддею, новий КПК України встановлює, що слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду. Також у п. 18 перехідних положень КПК встановлює наступне. Не пізніше трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу у місцевих загальних судах проводяться збори суддів з метою обрання слідчих суддів у порядку, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів". У разі якщо у зазначений строк слідчого суддю не було обрано, його повноваження, передбачені цим Кодексом, виконує найстарший за віком суддя цього суду до дня обрання слідчого судді.

Тобто закон встановлює, що статус слідчого судді набувається шляхом обрання слідчого судді з поміж суддів певного суду іншими суддями цього ж суду. При цьому в законі немає жодних вимог чи обмежень до кандидата на виконання функцій слідчого судді, не встановлюється мінімальної чи максимальної кількості слідчих суддів у певному судді залежно від загальної кількості суддів цього суду, не передбачається жодної залежності набуття особою цього статусу відносно спеціалізації цього судді у певній категорії справ. Також закон не встановлює і не регламентує порядку висунення претендентів на цей статус, порядку скликання і проведення зборів суддів, їх кворуму, необхідної кількості голосів за обрання особи; щодо строку, на який обирається слідчий суддя тощо.

Всі ці питання закон фактично відносить на вирішення зборів суддів певного суду, розраховуючи, що судді зможуть самостійно їх врегулювати. Лише на випадок не вирішення цього питання зборами суддів, закон передбачає, що статус слідчого судді поза обранням й без урахування згоди такої особи набуває найстарший за віком суддя цього суду. При цьому ні закон, ні жодні інші спеціальні інструкції не встановлюють жодних пільг у навантаженні слідчого судді порівняно з іншими суддями й не передбачають можливості спеціалізації слідчого судді у вирішенні виключно тих справ, які відносяться саме до компетенції слідчого судді, будучи звільненим від розгляду інших категорій справ. Немає однозначної відповіді також й на питання, яким чином мають розподілятися справи між кількома слідчими суддями у певному суді, й чи в змозі автоматизована система розподілу справ враховувати необхідність пропорційного розподілу певних справ саме між слідчими суддями цього суду.

З огляду на указане можна сказати, що найстарший за віком суддя в окремому суді до певної міри є заручником ситуації, й буде змушений виконувати обов’язки слідчого судді у разі не вирішення питання про обрання таких осіб, незалежно від свого бажання виконувати ці функції, а також без урахування того, чи довірили б саме йому його колеги судді виконувати ці функції. Відмовитися в цій ситуації від виконання цих функцій найстарший за віком суддя не може, оскільки відсутність в суді слідчого судді з часу набрання чинності новим КПК може паралізувати хід досудового розслідування по кримінальним справам. Крім цього, така відмова може бути розцінена як ухилення від здійснення правосуддя, що може мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Втім, слід зазначити, що слідчий суддя однозначно буде мати у провадженні меншу кількість кримінальних справ щодо розгляду їх по суті, оскільки, вирішуючи окремі питання провадження кримінальної справи в ході досудового розслідування, він виключатиме себе як суддю, який може розглядати цю справу в суді по суті, оскільки повторна участь судді за таких обставин у розгляді справи законом не допускається.  

Щодо кількості слідчих суддів у певному суді, варто вказати, що наявність лише одного обраного зборами чи визначеного за віком слідчого судді, на нашу думку, є недоцільною. Таких осіб має бути щонайменш двоє з метою забезпечення безперервності відправлення правосуддя з питань, що належать до компетенції слідчого судді. Адже у разі хвороби слідчого судді, його відпустки, задоволення обґрунтованого відводу слідчому судді тощо, жодний інший суддя цього суду без обрання його зборами суддів не зможе автоматично замінити відсутнього слідчого суддю. 

Підсумовуючи указане вище, можна зробити попередній висновок про те, що новий КПК України розглядає слідчого суддю як особу, що спеціально уповноважується у передбачений законом спосіб, а саме шляхом обрання, на виконання певних визначених законом функції, й тому має дещо ширші повноваження, ніж інші судді. З огляду на це, законодавець декларує тезу, що слідчий суддя має бути особою, яка певною мірою спеціалізується на виконанні функцій слідчого судді, системно розвиваючи й поглиблюючи свої знання та навички в цій сфері, хоча й не будучи звільненою від виконання інших обов’язків судді. Саме тому закон не передбачає можливості виконання всіма суддями певного суду обов’язків слідчого судді у порядку черговості, а навпаки виокремлює фігуру слідчого судді з-поміж інших суддів як особу обрану. Хоча варто нагадати, що жодних перешкод чи заборон для обрання, наприклад, кожного місяця у певному суді нового слідчого судді чи кількох слідчих суддів закон також не містить.

На нашу думку, в найближчому майбутньому зазначені вище проблемні питання будуть врегульовані в спеціальній інструкції чи рекомендаціях Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Державної судової адміністрації України.

Новий КПК України покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, які він має виконувати. Функції слідчого судді, які він здійснює в ході кримінального провадження, можна умовно поділити на кілька груп:

1.  Розгляд питань, які стосуються застосування, зміни чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження (у тому числі й запобіжних заходів);

2.  Нагляд за дотриманням законності в питаннях затримання особи та утримування її під вартою;

3.  Надання дозволів на вчинення окремих слідчих дій в ході досудового розслідування;

4.  Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування;

5.  Вирішення питань щодо поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник та щодо направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи;

6.   Функції слідчого судді в межах міжнародного співробітництва під час кримінального провадження;

         Відповідно до змісту розділу II КПК України виключно слідчий суддя під час досудового розслідування у справі за клопотанням відповідних осіб (як правило, слідчого за узгодженням цього клопотання з прокурором) вирішує питання про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження як:

-      привід, який полягає у примусовому супроводженні представниками уповноваженого органу підозрюваного, обвинуваченого або свідка до місця виклику в зазначений час. Привід не може застосовуватися до потерпілого                  (глава 11 КПК);

-      накладення грошового стягнення на учасників кримінального провадження за невиконання ними процесуальних обов’язків, зокрема за неявку на виклик без поважних причин (глава 12 КПК);

-      тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні правом на керування транспортним засобом або судном, правом полювання чи правом на здійснення підприємницької діяльності (глава 13 КПК);

-      відсторонення від посади особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину, і незалежно від тяжкості злочину - щодо особи, яка є службовою особою правоохоронного органу (глава 14 КПК);

-      тимчасовий доступ до речей і документів, який полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та, у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом, вилучити їх, тобто здійснити їх виїмку (глава 15 КПК);

-       тимчасове вилученням майна, яке полягає у фактичному позбавленні підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт цього майна або його повернення цій особі (глава 16 КПК);

-      арешт майна, під яким розуміють тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою до скасування арешту майна (глава 17 КПК);

-      затримання особи, яке полягає у наданні слідчим суддею дозволу уповноваженій особі на затримання підозрюваного чи обвинуваченого з метою його приводу до слідчого судді для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою (ст. ст. 188-191 КПК).

         Окремо необхідно указати, що виключно слідчим суддею в ході досудового розслідування за клопотанням слідчого, яке узгоджене з прокурором, вирішуються питання про застосування таких особливих заходів забезпечення кримінального провадження як запобіжних заходів. Зокрема, таких як:

-      особисте зобов’язання, яке полягає у покладенні на підозрюваного чи обвинуваченого судом певних зобов’язань, якими можуть бути зокрема: зобов’язання підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади; прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом, інші (ст. ст. 179, 194 КПК);

-      особиста порука, яка полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього указаних вище у попередньому абзаці обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу (ст. 180 КПК);

-      застава, яка полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі їх невиконання (ст. 182 КПК);

-      домашній арешт, який полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ст. 181 КПК);

-      тримання під вартою, який є виключним запобіжним заходом й полягає в примусовому утримуванні особи на визначений слідчим суддею і законом період часу у спеціальній установі, й застосовується виключно тоді, коли інші запобіжні заходи не можуть бути достатньо ефективними (ст. 183 КПК).

         Окремо новий КПК у главі 21 регламентує порядок прийняття рішень чи надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що входить до компетенції голови відповідного апеляційного суду Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, який діє як слідчий суддя. Зокрема, такими діями є аудіо чи відео контроль особи, накладення арешту на кореспонденцію, огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж чи з електронних інформаційних систем, обстеження публічно недоступних місць, спостереження за особою та інші.

         Безумовно кожен захід забезпечення кримінального провадження, у тому числі й кожен запобіжний захід чи негласна слідча дія, мають свої особливості, проблемні і суперечливі моменти у їх правовій регламентації, й очевидно безліч питань виникне також під час їх практичного застосування. Однак, на даний час вже можна сказати, що в їх правовій регламентації присутні багато прогресивних рис.

         По-перше, порядок застосування указаних заходів ґрунтується на чіткій презумпції того, що жоден захід забезпечення кримінального провадження (у тому числі й запобіжний захід чи негласна слідча дія) не може бути застосованим, якщо слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою особою не буде належно доведена виключна необхідність застосування таких заходів.

         По-друге, при застосуванні слідчим суддею указаних заходів фактично легалізується можливість попередньої оцінки слідчим суддею обґрунтованості наявної підозри щодо особи у вчиненні певного злочину чи обґрунтованості та первинної кваліфікації пред’явленого особі обвинувачення. КПК України 1960 року взагалі категорично не допускав подібного, що вочевидь обмежувало суд у повноті оцінки ситуації. Хоча такі висновки суду, а також й покази особи, які надані слідчому судді в ході вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, не можуть використовуватися як преюдиція під час подальшого розгляду відповідної кримінальної справи по суті.        По-третє, розгляд будь-яких питань слідчим суддею, як і суддею щодо розгляду справи по суті, має суворо фіксуватися за допомогою технічних засобів, зокрема, аудіо чи відеозапису. Строки розгляду клопотань слідчим суддею є дуже стислими, як правило, це 2-3 дні або негайний розгляд. Значно більш ефективно регламентуються питання забезпечення права на захист особи, щодо якої вирішується питання про можливе обмеження її прав і свобод слідчим суддею в ході досудового розслідування. Чітко регламентовані строки застосування певних заходів забезпечення кримінального провадження, й визначено, що ці заходи втрачають свою чинність одразу після спливу строку їх застосування, якщо не було прийняте окреме рішення про продовження такого строку.

         Також варто окремо зупинитися на питаннях підсудності розгляду слідчим суддею певного суду першої інстанції клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження взагалі, й запобіжних заходів зокрема.

За загальним правилом, яке визначене у ч. 2 ст. 132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Тобто розгляд цих клопотань має здійснюватися слідчим суддею того суду, в межах територіальної юрисдикції якого згідно зі своєю юридичною адресою розташований відповідний орган, наділений законом функцією досудового розслідування.

Враховуючи, що відповідно до змісту ст. 131 КПК запобіжні заходи є одними з різновидів заходів забезпечення кримінального провадження, дія ч. 2            ст. 132 КПК має стосуватися й щодо клопотань про застосування, зміну чи скасування й запобіжних заходів в тому числі.

Однак, у ч. 1 ст. 184 та ч. 1 ст. 200 КПК України, зазначено, що клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну чи скасування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування.

Очевидно, що положення ч. 2 ст. 132 та ч. 1 ст. 184 й ч. 1 ст. 200 КПК України з приводу підсудності клопотань щодо запобіжних заходів не є тотожними за своїм змістом. Якщо перша з них прив’язується до юридичної адреси органу досудового розслідування, який ініціює клопотання, то другі орієнтуються на територіальну юрисдикцію суду, де здійснюється досудове розслідування.

Це протиріччя не має жодного практичного значення, якщо органи досудового розслідування фактично розташовані в межах території, на яку розповсюджується юрисдикція певного суд, що здебільшого є типовим для районних чи міськрайонних судів областей, однак, як правило, не є типовим для районних судів міст і районних судів з територіальною юрисдикцією навколо міст, які при цьому розташовані у самих містах.

Наприклад, автор цієї публікації працює суддею Черкаського районного суду Черкаської області, територіальною юрисдикцією якого є територія Черкаського району Черкаської області, хоча сам суд розташований на території Придніпровського району м. Черкаси. Черкаський районний відділ УМВС України в Черкаській області розташований на території Соснівського району             м. Черкаси, а прокуратура Черкаського району Черкаської області – на території Придніпровського району м. Черкаси.

Відтак, виходячи з указаних вище норм КПК України, клопотання слідчого Черкаського районного відділу УМВС, який за своєю юридичною адресою розташований на території Соснівського району м. Черкаси, про застосування певного заходу забезпечення кримінального провадження (крім запобіжних заходів), має подаватися до Соснівського районного суду м. Черкаси за правилами ч. 2 ст. 132 КПК України. Відповідно, якщо таке клопотання ініціює слідчий прокуратури Черкаського району Черкаської області, яка розташована у Придніпровському районі м. Черкаси, то таке клопотання має подаватися до Придніпровського районного суду м. Черкаси на підставі тієї ж норми КПК України.

Тоді як клопотання цих же органів про застосування, зміну чи скасування саме запобіжного заходу має подаватися до Черкаського районного суду Черкаської області за правилами ч. 1 ст. 184 та ч. 1 ст. 200 КПК України.

Виключення тут складає лише положення ч. 1 ст. 192 КПК України, де зазначено, що прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а якщо це неможливо протягом 60 годин з моменту затримання особи, - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана.

Тобто якщо слідчий Черкаського РВ УМВС чи слідчий прокуратури Черкаського району затримають особу без попереднього дозволу слідчого судді на її затримання, то протягом 60 годин з моменту затримання вони повинні звернутися з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідно до Соснівського або до Придніпровського суду м. Черкаси за місцем знаходження органу досудового розслідування. Й лише якщо особа була затримана на території Черкаського району Черкаської області, про що має бути вказано у протоколі її затримання, то після 60 годин після її затримання, але до спливу остаточних 72-ох годин після її затримання, указані органи можуть звернутися з указаним клопотанням саме до Черкаського районного суду Черкаської області.

Значною новацією нового КПК є фактичне наділення слідчого судді функцією нагляду за законністю в питаннях позбавлення свободи певної особи, адже до цього часу наглядова функція практично не була властива суду взагалі. Так, відповідно до ст. 206 КПК, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Фактично указана норма закону надає право слідчому судді самостійно ініціювати перевірку законності позбавлення свободи певної особи в межах територіальної юрисдикції відповідного суду, незалежно від того, з яких джерел суддя довідався про такий факт. Відтак, судовий контроль набуває активної форми, а не лише пасивної форми вирішення окремих звернень чи клопотань певних суб’єктів. На даний час, щоправда, недостатньо зрозуміло, якими будуть фактичні способи реалізації слідчим суддею указаних повноважень й наскільки вони будуть дієвими, однак наявність такої норми у КПК однозначно матиме позитивний превентивний вплив щодо можливих фактів незаконного позбавлення свободи окремої особи, адже кожний такий факт може бути негайно поставлений на контроль суду. 

Новий КПК України зберігає та значно розширює порівняно з КПК 1960 року функцію судового контролю за вчиненням слідчим чи  прокурором окремих слідчих дій в ході досудового розслідування кримінальної справи (розділ III КПК). Зокрема, слідчий суддя наділений наступними функціями в цій сфері:

-       за зверненням сторони кримінального провадження (не лише слідчого чи прокурора) має право допитати під час досудового розслідування свідка або потерпілого у справі, якщо існує ризик того, що така особа з певних причин не зможе надати такі покази пізніше під час судового розгляду справи. Результати такого допиту визначаються як допустимі докази. Подібний допит підозрюваного чи обвинуваченого слідчим суддею неможливий. Такий допит може бути проведений й в режимі відеоконференції (ст. 225, ч. 2 ст. 232 КПК);

-      надає дозвіл на проникнення до житла чи іншого володіння особи. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення (ст. 233 КПК);

-      надає дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи (ст. 234-236 КПК);

-      надає дозвіл на проведення слідчого експерименту у житлі або іншому володінні особи, якщо добровільна згода цієї особи на проведення такого експерименту відсутня (ч. 5 ст. 240 КПК);

-       має право доручити проведення експертизи відповідному експерту чи експертній установі для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, й для з’ясування яких необхідні спеціальні знання, а також може примусово залучити особу до проведення медичної чи психіатричної експертизи ( ст. 242 КПК);

-      у разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта слідчий суддя за клопотанням особи, якій відмовили у задоволенні такого клопотання, має право залучити експерта для проведення відповідного експертного дослідження, а також може зобов’язати особу надати біологічні зразки для проведення експертизи, якщо така особа відмовляється надати їх добровільно (ст. 244, ч. 3 ст. 245 КПК);

-      у разі зволікання при ознайомленні з матеріалами, до яких надано доступ, слідчий суддя за клопотанням сторони кримінального провадження з урахуванням обсягу, складності матеріалів та умов доступу до них зобов'язаний може встановити строк для ознайомлення з матеріалами, після спливу якого сторона кримінального провадження або потерпілий вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів (ч. 10 ст. 290 КПК).

Інших повноважень слідчого судді щодо контролю за вчиненням окремих слідчих чи процесуальних дій в ході досудового розслідування розділ III КПК України не передбачає. Враховуючи це, слід відзначити, що ряд процесуальних моментів законодавець залишив поза межами судового контролю, зокрема, контроль за строками досудового розслідування справи щодо можливого безпідставно тривалого зупинення строку досудового розслідування, питання ексгумації трупа, питання освідування особи на предмет наявності на її тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет.

Наступною групою функцій слідчого судді є функції щодо розгляду слідчим суддею скарг на рішення дії чи бездіяльність слідчого або прокурора в ході досудового розслідування (глава 26 КПК). Одразу варто вказати, що далеко не всі рішення, дії чи прояви бездіяльності слідчого або прокурора в ході досудового розслідування можуть бути оскаржені у судовому порядку до передання справи до суду. Закон встановлює чіткий і вичерпний перелік указаних дій чи рішень.

Зокрема, у ст. 303 КПК України зазначено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: 1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; 2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування; 3) рішення слідчого чи прокурора про закриття кримінального провадження; 4) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні особи потерпілим; 5) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки щодо особи; 6) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій;                7) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього кодексу щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Скарга може бути подана уповноваженими особами безпосередньо до суду протягом 10 днів з моменту прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності (ч. 1 ст. 304 КПК). Скарга має бути розглянута слідчим суддею протягом 72 годин з моменту її надходження, крім скарг на рішення про закриття кримінального провадження, які розглядаються не пізніше п’яти днів з моменту надходження скарги (ч. 2 ст. 306 КПК). При цьому подання скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування не зупиняє виконання цього рішення чи саму дію (ч. 1 ст. 305 КПК). Абсолютна більшість всіх ухвал  слідчого судді за наслідками розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора в ході досудового розслідування є остаточними й не підлягають подальшому оскарженню, крім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження (ч. 3 ст. 307 КПК).

Крім цього, слід звернути увагу, що у главі 26 КПК немає однозначної вказівки на підсудність указаних вище скарг певному суду, тобто залишається неврегульованим питання, за яким принципом необхідно подавати такі скарги до певного суду: територіальним (за місцем розташування органу досудового розслідування) чи юрисдикційним (орієнтуючись на територіальну юрисдикцію відповідно органу досудового розслідування та/або суду)? Як зазначалося вище, ці принципи можуть указувати на різні суди. В частині 1 ст. 306 КПК зазначається лише, що вказані скарги розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст. ст. 318-380 КПК України (глава 29 КПК «Судовий розгляд»). Однак, це положення вказує на підстави і порядок судового розгляду скарги, однак не визначає питання прийняття такої скарги слідчим суддею певного суду до розгляду стосовно аспектів підсудності цієї скарги.

Дещо осторонь від інших функцій знаходяться функції слідчого судді в ході кримінального провадження щодо вирішення питання про направлення особи старшої одинадцяти років, яка однак не досягла віку притягнення до кримінальної відповідальності, й щодо якої вирішується питання про можливе застосування примусових заходів виховного характеру, до приймальника-розподільника, а також функція щодо вирішення питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи.

Відповідно до ч. 4 ст. 499 КПК, за наявності достатніх підстав вважати, що зазначена малолітня особа, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 КПК, у разі необхідності здійснення тривалого спостереження та дослідження особи може бути проведена стаціонарна психіатрична експертиза, для чого така особа направляється до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців. Питання про направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи вирішується під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді за клопотанням сторони кримінального провадження в порядку, передбаченому для подання та розгляду клопотань щодо обрання запобіжного заходу.

Також слідчий суддя має ряд функцій щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження. Зокрема, слідчий суддя:

-      здійснює допит певної особи за запитом компетентного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конференції (ст. 567 КПК);

-      вирішує питання про тимчасовий арешт затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України й розшукується іноземною державою, на строк до сорока діб до надходження запиту про її видачу (ст. ст. 582, 583 КПК);

-      після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи вирішує за клопотанням прокурора питання про запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою цієї особи, або про екстрадиційний арешт цієї особи до вирішення питання про її екстрадицію та фактичну передачу уповноваженим представникам іноземної держави, але не більше ніж на 12 місяців. Також слідчий суддя затверджує згоду особи на спрощений порядок її видачі з України в порядку екстрадиції, якщо така особа добровільно згодна на її видачу певній іноземній державі. Надалі це питання вирішує по суті центральний орган України, спеціально уповноважений на вирішення таких питань (ст. ст. 584, 585, 588 КПК);

-      розглядає скарги на рішення центрального органу України про видачу особи (екстрадицію), подані особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником. Скарга подається до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України (ст. 591 КПК).

            Наведений вище перелік функцій слідчого судді достатньо яскраво демонструє, наскільки важливою і повноважною є ця особа в сфері кримінального провадження. У підсумку можна зробити загальний висновок, що слідчий суддя – це суддя, уповноважений забезпечувати законність та обґрунтованість обмеження конституційних прав і свобод людини на досудовому провадженні по кримінальній справі, до компетенції якого належить прийняття рішення про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення слідчих та інших процесуальних дій, що обмежують конституційні права людини, розгляд скарг на дії (бездіяльність) та рішення слідчого чи прокурора, інше. 

Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та забезпечення законності провадження по справі на досудових стадіях. Це зумовлює специфічний характер виконуваної ним кримінально-процесуальної функції, а саме: забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудовому провадженні по кримінальній справі.

Робота слідчого судді вочевидь має бути водночас складною і цікавою, як завжди складним і цікавим є шлях, що кимось прокладається вперше. Саме діючі на даний час судді будуть напрацьовувати першу судову практику в Україні у цій сфері, яка надалі буде узагальнюватися судами вищих інстанцій з метою її уніфікації і вдосконалення.

Вже зараз зрозуміло, що до слідчих суддів закон пред’являє підвищені вимоги щодо оперативності розгляду ними клопотань, вимагає підвищеної уваги, проникливості і далекоглядності у своїх рішеннях, встановлюючи необхідність у багатьох ситуаціях ухвалювати рішення негайно, й при цьому віддаючи їм у руки вирішення найбільш чутливих для особи питань – питань обмеження її прав і свобод.

Втім, не дивлячись на всі складності, варто висловити впевненість, що напрямок реформування кримінального процесу, окреслений новим КПК, є вірним, й функції суду щодо контролю за законністю ведення досудового розслідування будуть і надалі розширюватися.

Джерела:

1.  Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України», - Х.: Одіссей, 2012. – 360 с.

2.   Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора,            М. Є. Шумила. – К.: Юстініан, 2012. – 1224 с.

3.  Міжнародні стандарти у сфері судочинства. – К.: Істина, 2012. – 488 с.

4.  Скрипіна Ю.В. Слідчий суддя в системі кримінально-процесуальної діяльності (порівняльно-правове дослідження): автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.09, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х., 2008. - 20 с.

Анотація: У статті розглядаються теоретичні та практичні питання інституту слідчого судді за положеннями нового КПК України від 13 квітня 2012 року. Увага зосереджується на понятті та особливостях статусу слідчого судді, порядку набуття ним своїх повноважень, особливостях здійснення ним  покладених на нього функцій.

Ключові слова: слідчий суддя, судовий контроль, забезпечення захисту конституційних прав і свобод.

Annotation: This article is dedicated to theoretical and practical issues of the institute of investigating judge in content of new Criminal procedural Code of Ukraine, adopted by Ukrainian Parliament at April the 13^th, 2012. The problems of concept, status, functions and powers of investigating judge are also discussed.

Key words: the investigating judge, the judge control, the providence of constitutional rights defence.  

34 744 друкованих символів